Стаття присвячена вивченню етимології, історії, розвитку семантики назв їжі українських літописів кінця ХVІІ – початку ХVІІІ століття (Самовидця, С. Величка, Г. Граб’янки) у синхронно-діахронному аспекті. У ній аналізуються ці найменування в межах лексико-семантичних груп родових назв їжі та назв страв як лексичних підсистем, встановлюються семантичні відношення (полісемія, синонімія, варіантність), що дає можливість прослідкувати еволюцію лексичного складу української мови, встановити її національно-специфічні риси. У роботі простежується розвиток семантики вказаних назв від моменту першої фіксації їх писемними пам’ятками і до часу написання літописів. У статті зазначається, що в українських літописах кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. значну частину лексики на позначення їжі становлять слова праслов’янського походження. Вживаються також запозичення з різних мов: польської, старослов’янської, тюркських, російської, німецької за посередництвом польської, італійської за посередництвом німецької.
Šis kūrinys yra platinamas pagal Kūrybinių bendrijų Priskyrimas 4.0 tarptautinę licenciją.